«В український рідний край поспішає Миколай!»

 Мало кому відомо, що в цьому святі прихована історія життя людини, яка жила у другій половині третього сторіччя. Він прославився своєю добротою, чуйністю і допомогою нужденним. Миколай, за переказами, був народжений в місті Патари, в Лікії. Його батьки були правовірними людьми. Хлопчик з ранніх років виділявся серед інших особливою любов'ю і чуйністю, співчуттям до оточуючих, завжди допомагав бідним, роздавав убогим монети, залишаючи у своїх руках тільки необхідне. За добродушність і милосердя Миколая отримав велику подяку і шану від людей і був піднесений до рангу святих.

Він раз в рік приходить в кожну домівку, щоб  діточкам покласти під подушку подарунок.Свято Миколая також проходило  в нашому садочку.

 

Україна пам'ятає - світ визнає

Крижаний горевій –

зброя сили лихої:

Осипається листя,

укриває поля,

Над скорботним безмежжям

України Святої

Віє Голоду Пам`ять,

завмирає земля...

 Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, як голод 30-х років, історія України не знала. Те, що відбулося у 32-33-х роках в Україні не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору, як до неіснуючого явища. Навіть у протоколах політбюро слово "голод ”  не згадується.

Громада села годиною - реквієм вшанувала пам'ять невинно убитих.

 

день гідності та свободи

Він ішов, з щитом і палаючим серцем.
Вірою в свободу і гідність.
В нове життя.
І засяяло світло, тіло впало, пробите кулею.
Для нього настало нове життя і його ...понесло.
Стало легко і світло...
Майдан залишився внизу, а він полетів наче птах, зробивши свою справу, знаючи, що все буде добре...

 

Хто такий Януш Корчак ?

Януш Корчак (Janusz Korczak; справжнє ім’я – Ґенрік Ґольдшмідт (Henryk Goldszmit); 1878–1942) – видатний польський педагог, письменник, лікар і громадський діяч.

Януш Корчак, справжнє ім’я — Ґенрик Ґольдшміт (у метриці — Ґерш Ґольдшміт) — за його власними словами, “лікар за освітою, педагог волею випадку, письменник за покликанням і психолог із необхідності”. Людина, яка іще за життя стала легендою. Письменник, філософ і практик — педагог та психолог, який на багато десятиліть випередив свій час.

 

Здається, немає в світі людини, яка б не знала про жертовний подвиг вихователя, який пішов на жахливу смерть заради дітей і разом з дітьми. Цей вчинок польського педагога – найвищий прояв любові до дітей, підтримки в найважчі хвилини їхнього такого короткого життя.

Цьому передувала щоденна багаторічна праця в дитячих таборах, в “Будинку сиріт”, інтернаті “Наш будинок”, створених ним у Варшаві, де знайшли притулок діти вулиці – обездолені, важковиховувані, які мало кому були потрібні в цьому житті. З лікаря-педіатра Януш Корчак виростає в талановитого педагога, чуйного вихователя і старшого товариша дітей.

Головна педагогічна ідея Януша Корчака – це дитина як повноцінна людина і особистість, а тому завдання виховання він вбачав у вільному і гармонійному розвитку її здібностей, формуванні в дусі ідеалів добра, свободи та краси шляхом пробудження бажання до самопізнання, самооцінки та самовдосконалення.
Кожен, хто прочитав його книги, написані для дітей (або — для дітей і для дорослих одночасно), в першу чергу — “Пригоди короля Мацюся “, “Коли я знову стану маленьким”, “Кайтусь-чарівник”, а також “дорослі” книги — “Весела педагогіка”, “Як любити дитину”, “Правила життя”, “Право дитини на повагу” — кожен, незалежно від віку, відчуває, яким близьким, навіть рідним, став йому автор цих рядків і думок.
1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна, і польська держава припинила своє існування. Незабаром у Варшаві та інших польських містах організували гетто. 1940 року Будинок сиріт переселяється у Варшавське гетто.
1942 року в чотириповерховому будинку на Хлодній вулиці Варшавського гетто, де розташувався Будинок сиріт, шестидесятичотирирічний лікар, педагог і письменник Януш Корчак почав вести щоденник.Щоденник Януша Корчака — це книжка, написана людиною, яка чудово усвідомлювала, що на неї чекає попереду, і яка прийняла рішення, змінити яке неможливо. Рішення було простим — залишитися з дітьми. Коли він зрозумів, що життя вже склалося і доля визначена? Коли молодим лікарем прийшов у лазарет для дітей із бідних сімей? Коли заснував Будинок сиріт? Найголовніші рішення накопичуються в душі непомітно і вперто, з дня у день, із року в рік, і потім «раптом» наступає той день, коли стає ясно — усе вже вирішено, і пізно щось змінювати. І ось Януш Корчак, автор веселих і мудрих книжок, в яких він розповідав світу про дітей, пише свою останню книжку в гетто. Він навіть не сподівається, що ці тоненькі зошити в блакитних обкладинках уникнуть тієї долі, що визначена йому та дітям. Він пише не для повчання людства, а керуючись бажанням в останні тижні, що залишилися йому, вкотре утвердитися у своєму рішенні та своїй вірі. Вірі в те, що людина має право бути сама собою — бути вільною, і вік тут значення не має
У дитині він завжди бачив людину, а не його напівфабрикат. Він міг визнавати і почувати волю і розум у маляті, яка не хоче пити молоко з пінкою, у грубуватому підлітку: «Сто дітей... сто людей, які не колись там, не ще… не завтра, а вже... зараз... люди». Він бачив своє призначення вихователя в тому, щоб допомогти дітям збутися, реалізуватися. Корчак завжди знав, що життя — досить жорстока штука. Все життя він учив дітей жити — а тепер він має навчити їх умирати.
Корчак повів колону до вагонів, тримаючи найменшого на руках, іншого за руку, інші вихованці не плакали. Колона йшла в зразковому порядку, із прапором попереду.

Чи обдурив Корчак дітей, сказавши, що їх просто перевозять до іншого місця? Навряд чи. Він ніколи не обманював дітей, та й ті не повірили б йому. Чи зміг він в останні години дати свій останній урок на немислиму для вчителя тему: що таке смерть і як умирати гідно? Ми цього ніколи не довідаємося... Та хоч що там було, Старий Лікар був і залишався для них великим авторитетом, і вони пішли за ним без сліз, так, як він велів. 

               

 Дитячий садочок у Саранчуках

 

 

 

 

У нашому мальовничому селі з’явився дитячий садочок, а, отже, відкрилася дорога у прекрасне майбутнє дитячої країни.Відкриття дитячого садка завжди особлива та хвилююча подія.
В новому дошкільному закладі передбачені усі необхідні умови для перебування малечі: затишні кімнати, сучасні меблі, програмна підготовка до школи, цікаве дозвілля, гарний відпочинок.
Винуватці зібрання - маленькі дошкільнята, подарували усім присутнім неповторні хвилини гарного настрою,  розповідаючи вірші, а запрошені гості вручили їм цінні подарунки та солодощі.

 

 

І за життя пішли на смерть

Захід присвячений Дню Захисника Вітчизни, який проходив в центрі  с. Саранчуки біля символічної могили  " Борцям за волю України" сільська громада вшанувала пам'ять героїв минулих років і сьогодення.

Молитва та пісня лунала у виконанні місцевої талановитої молоді, під керівництвом художнього керівника Галини Дмитрівни Баглай, у бібліотеці експонувалася книжкова виставка « Під покровом Богородиці».

" В моїм серці - Україна"
 У новітній історії України є дата, яку можна назвати найважливішою – 24 серпня 1991 року. Це – День Незалежності, який ми відзначаємо вже двадцять четвертий раз, традиційно біля символічної могили "Борцям за волю України" відбувся концерт української
пісні, звучала молитва за мир.

День прапора

України

 

Синій, як море, як день, золотий —
З неба і сонця наш прапор ясний.
Рідний наш прапор високо несім!
Хай він, уславлений, квітне усім!

Гляньте, на ньому волошки цвітуть,
Гляньте, жита в ньому золото ллють.
З жита й волошок наш прапор ясний.
З неба і сонця, як день весняний.

О. Олесь

 

"Таборове літо"

В Саранчуках проведено християнський літній табір " Веселі канікули з Богом".
 Його метою було згуртувати дітей у спільноту для кращого пізнання Бога, яскравого проведення часу, набуття нових навиків та незабутнього відпочинку, а також допомогти зрозуміти, що життя з Богом сповнене кольорових барв, позитивних емоцій та цікавих пригод.

"Слуга церкві та народові"

Під такою назвою відбулася бесіда для учнів 3-4 кл. Саранчуківської ЗОШ І-ІІІ ст. Школярі з цікавістю пізнавали багатогранність особистості слуги Божого Андрея Шептицького.
Про духовну велич Митрополита Андрея, спільно з бібліотекою  розповіли школярам о. В. Кіселик та катехит І. Я. Семенець.

Небесна сотня - за що стояли на Майдані

…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
Наталія Лавлєнцева

 

Герої не вмирають!

Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі. Ті, для кого "справедивість", "гідність", "свобода", "Україна" були не просто словами, а сенсом їх життя.

Історія України мала багато трагічних періодів. Коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинявся під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.
Так було і за княжої доби. Так було і за часів Козаччини. І за часів боротьби за незалежність 1917-1921 років. І під час Другої світової. І на початку 1990-х.Нині знову прийшов цей час - час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси.Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні.Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів - це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались...

Так на Майдані з'явилась ще одна сотня - Небесна. Для України це найголовніша, найпливовіша сотня.

Темні часи пройдуть. Буде колоситись хліб. Будуть сміятись діти. Буде жити Україна.

Але віднині небесне воїнство поповнилось ще однією сотнею. Небесною сотнею.

Герої не вмирають!